Індустрія. Закордонні готельні оператори воліють не вкладати гроші в російський бізнес. Для них набагато вигідніше управляти чужою власністю й здавати «в оренду» свій бренд.

Діяльність іноземних компаній у Росії в сфері готельного бізнесу зводиться до трьом формам: керування, і що трапляється значно рідше — франшиза, прямі інвестиції.

При керуванні ризик оператора мінімальний, тому що його діяльність не пов'язана з інвестиційною активністю взагалі або її обсяг мінімальний. Усі збитки від основної діяльності, так само як і витрати на будівництво, несе власник готелю. « Як правило, підписується договір не тільки на керування, але й на технічний супровід (відповідність марці оператора архітектурних форм будинку, кадрової політики)», — пояснив генеральний директор Becar-Commercial Property Ігор Голіцин. У середньому іноземна керуюча компанія (КК) обходиться власникам в 4-8% від обороту плюс 8-12% із прибутку. Так, Rezidor SAS Hospitality управляє шістьма готелями в Росії: по одному в Москві («Radisson SAS Слов'янська») і Петербургові («Radisson SAS Royal»), три в Сочі й один у Єкатеринбургові. Московським «Swissotel Червоні пагорби» управляє Swissotel, Hotels & Resorts пітерськими «Асторией» і «Невським паласом» — відповідно Rocco-Forte Hotels і Corinthia Group. Поки інтерес іноземних операторів фокусируется в сегменті класу «люкс». Тризіркові готелі із західними КК у Росії поки можна перерахувати по пальцях. Так, у березні цього року Rezidor SAS Hospitality відкрила в Єкатеринбургові перший готель марки Park Inn, група Accor планує увести до ладу кілька готелів Ibis (перша заробить цього року в Петербургові), обіцяє активізувати свою діяльність також Protea Hotels.

«Договори на керування сприяють розширенню готельних мереж без залучення великих інвестиційних уливань», — говорить генеральний директор Hotel Consulting and Development Group Олександр Лісник. Однак КК не має вирішального голосу в питаннях власності — готель може бути проданий без участі або згоди оператора. Якщо власник готелю не може забезпечити необхідних засобів для реалізації проекту, оператор повинен поступитися своїми інтересами й сприяти забезпеченню відсутніх ресурсів за рахунок залучення зовнішніх позик або власних засобів. А при невиконанні власником готелю своїх зобов'язань оператор може стати співвласником.

Оплата професійного керування обходиться власникові готелю дешевше, чим придбання послуг з договору франчайзингу. При франчайзингу одна сторона надає право діяти від свого імені іншій стороні на основі договору або угоди про придбання ліцензії. Так, наприклад, стандартний договір франшизи підписаний у готелю «Националь» з оператором Le Meridien. Цей вид ділового співробітництва, за словами Олександра Лісника, є одним з методів фінансової експансії, що дозволяють збільшити прибуток на інвестований капітал. Мережні оператори, що вибрали саме цей шлях, можуть розраховувати на гарантований вступ засобів, хоча й менший дохід, чому у випадку володіння підприємством. Вартість франчайзингу вираховується по індивідуальних графіках і може становити від 1,5 до 5% з обороту плюс $10-15 за кожне бронювання. Більшою мірою від приєднання до визнаної міжнародної марки виграють власники готелів. Вони відразу одержують певне місце на ринку й членство в готельній мережі з усіма перевагами, що випливають, включаючи різну допомогу франчайзера, консультації при виборі місця будівництва й допомога фінансових експертів. Це також і підключення до міжнародних систем бронювання, доступ до служби міжнародної готельної довідки про клієнтів інших готелів цієї ж ланцюга, гарантовані стандарти якості обслуговування, можливість безкоштовного телефонного зв'язку з головним офісом.

Однак, за словами Ігоря Голіцина, іноземні оператори не занадто охоче продають франшизу через більші побоювання в тому, що інші КК не зможуть підтримувати марку, дотримуючи винний контролю над якістю. За рахунок зниження стандартів обслуговування може постраждати репутація мережі. Це не єдина складність. «Власника готелю може влаштовувати рівень одержуваного доходу, а материнську компанію — немає. Іноді навпаки: власник може бути незадоволений високими комісійними й необхідністю збільшувати через цей середні розцінки», — додає Олександр Лісник. До мінусів франчайзингової системи фахівці Hotel Consulting and Development Group відносять і високі витрати на початковий розвиток бізнесу, а також необхідність забезпечувати всі франчайзингові підрозділи фахівцями з фінансового контролю, маркетингу, досліджень і розвитку. Власників готелів можуть відлякувати високі початкові витрати на будівництво або реконструкцію у відповідності зі стандартами оператора, а також витрати на набір і навчання персоналу. У випадку припинення договору виникають труднощі, а отже, і витрати на переоснащення приміщень відповідно до вимог нового партнера. «Франшиза — одне з напрямків розвитку бренда, але в Росії вона працює погано, — уважає Pr-Директор компанії «Російські готелі» Олена Гур'янова. — Російські співробітники на відміну від іноземців дивляться на процес роботи з іншого погляду. Наприклад, менше значення надають саме дотриманню стандартів». «Ми не продаємо франшизу, оскільки вважаємо, що зберегти багаторічні традиції керування готелями під маркою Ritz-Carlton можемо тільки ми самі як керуюча компанія», — заявив «Ф.» головний керуючий московського готелю « Ритц-Карлтон» Боб Харазми.

Олександр Лісник звертає увагу на складність класифікації, коли не завжди зрозуміло, чи перебуває об'єкт у керуванні або на франшизе: «Бувають змішані випадки — франшиза одна компанія, що управляє, — інша». Так, наприклад, готелю « Мариотт-Роял-Аврора», «Гранд-готель Мариотт» і « Тверская-Мариотт» управляються компанією Interstate Hotels & Resorts, а Mariott надає тільки франшизу. У той час як « Ренесанс-Мариотт» у Москві й, мабуть, у Самарі управляється Mariott International і має відповідну марку».

Новий шлях. Донедавна інвестицій з боку іноземних керуючих компаній у вітчизняний готельний бізнес було небагато. Так, Rezidor SAS Hospitality вкладала власні кошти в будівництво готелю в Петербургові, продавши в 2005 році свої 35% норвезької Wenaasgruppen AS. Будівництво екатеринбургского Park Inn обійшлося Rezidor в $20 млн. Однак подібні схеми інвестицій — скоріше виключення із правил компанії. Так, ще в 1997 році компанія продала всі свої готелі, залишившись у них тільки оператором, оскільки сполучати інвестиції й керування не вважає ефективним. За цією схемою Rezidor SAS збирається розвиватися на російському ринку й надалі. Більшість іноземців воліють брати в керування готовий об'єкт, одержуючи додатковий прибуток у ході консультацій на предпроектной, проектної, будівельної стадіях.

«Основними інвесторами в сфері готельного бізнесу виступають російські бізнесмени й підприємці, іноземці в основному воліють давати тільки свою торговельну марку, одержуючи при цьому відсоток з обороту й не ризикуючи власними засобами», — розповідає директор по стратегічному розвиткові готельного комплексу «Шереметьєво-2» Натела Климова. За її оцінками, у середньому оператори одержують від 11 до 22%, а умови договору припускають мінімум 10, а в деяких випадках — 18 років керування готелем. Багато інвесторів застосовують тактику злиття готельних об'єктів в одну мережу — така тенденція веде до посилення розриву між будівництвом об'єкта і його наступною експлуатацією.

У більшості московських п'ятизіркових готелів контрольні пакети акцій належать московському уряду. Столичний Департамент майна володіє 69% акцій «Балчуга» (співвласник — мережа Kempinski Hotels), 50% — « Редиссон-Слов'янської» (Москомимущество й Radisson Hotel Cooperation), 51% — « Олимпик-Пента Ренесанс» (49% акцій належать Mariott International).

Міським влада також належать 30% «Будапешта» (40% володіє Внешторгбанк), 30% — «Метрополя», готелю «Ленінградська» і «Националь». Російська компанія « Интеррусь-М» володіє готелем «Арарат Парк Хайят», «Відкритим інвестиціям» належить Novotel Moscow Centre, яким управляє група Accor, а «Swissotel Червоні пагорби» належить компанії «Москва — Червоні пагорби», співвласником якої є московські влади, а також закордонні й російські інвестори.

«Іноземні оператори, як правило, не входять у бізнес, але забезпечують грамотне керування готелем, що дуже важливо, особливо для ексклюзивних, дорогих готелів. Клієнти, готові платити $500-800 за стандартний номер у добу, дуже чутливі до якості обслуговування, і готель, що виставляє такі ціни, повинна їм відповідати», — пояснює асоціативний директор консалтингової компанії Colliers Марина Смирнова причини популярності іноземців у Росії. У них явні переваги — багатий досвід, високі стандарти якості обслуговування, розгалужені системи продажів і бронювання, маркетингові програми й комунікації. Історія готельних мереж нараховує близько чотирьох десятиліть, але основні гравці ввійшли в цей бізнес значно раніше, наприклад Mariott відкрив свій перший готель «Аристократ» у центрі Далласа в 1940-х роках. «Міжнародні оператори мають великий досвід роботи в ринкових умовах, російські відстають від західних колег на 30-40 років. Ця дистанція, звичайно, швидко скорочується, оскільки можна користуватися чужим досвідом, але однаково її в один-два роки не «перестрибнеш», — уважає Марина Смирнова. — Звичайно, на ринку представлені й успішні незалежні від іноземних мереж проекти, наприклад «Будапешт» або «Савой». Але це скоріше одиничні приклади». Олександр Лісник уважає, що більшість іноземців націлена на «зняття вершків»: «Возитися в середньому сегменті з вартістю послуг до $100 у силу відсутності на нашім ринку конкуренції як такий дозволяє іноземним операторам поки працювати з більш дохідними проектами». Однак є й складності. « Для нового бренда вийти на вже заповнений ринок не так легко. Розкручування займає 12-18 місяців від моменту відкриття й вимагає винятково вмілого керування й маркетингової стратегії, — розповідає генеральний керуючий московського «Swissotel Червоні пагорби» Клаус Картманн. — Закордонні мережі щодо цього перебувають у більш вигіднім положенні, залучаючи «своїх» клієнтів, уже знайомих із брендом».

Причина, по якій більшість мереж позиціонують себе тільки в ролі операторів, пов'язана з високими ризиками й тривалими строками окупності проектів. У готельній індустрії вони становлять не менш 7-10 років. Знизити ризики й строки до 4-7 років, за словами Олени Гур'яновій, можна двома способами — винятково вмілим керуванням або будівництвом гостинично-офісних комплексів. Одним із закордонних операторів, що вирішилися розглянути можливість інвестування, став Accor — найбільша європейська компанія, що управляє мережами Sofitel, Ibis і Mercure ( у цілому, що нараховує 4200 готелів по усьому світу). Донедавна Accor позиціонував себе тільки як оператор, або розглядаючи готові об'єкти, або виступаючи у зв'язуванні з інвестором. За словами регіонального директора по розвиткові Russian Management Hotel Company Володимира Ильичева, зараз Accor розглядає можливість виступити як інвестора, але тільки для бренда Ibis — тризіркових готелів з вартістю номера не більш $100. У якості партнерів виступають російські компанії, однак їх імена, так само як і передбачувані обсяги інвестицій, поки не озвучуються.

З російських компаній плани інвестування в готелі підтримують «Російські готелі», AMAKS Grand Hotels, AT Develompent. Компанія «Російські готелі» була створена в 2004 році для керування інвестиційними проектами на ринку комерційної нерухомості й подальші плани зв'язує зі створенням найбільшої російської мережі четирехзвездних готелів бізнес-класу, а також інвестуванням у будівництво трьох-, чотиризіркових готелів. Два роки тому «Російські готелі» заявляли, що будуть займатися готелями міжнародного класу з іноземними операторами. «Тепер уже ясно, що не всіма нашими об'єктами будуть управляти міжнародні компанії. У нас своя «карта миру», і до кожного об'єкта ми підбираємо «його» оператора», — пояснює Олена Гур'янова. Як приклад можна привести й російську мережу готелів «Хелиопарк» із власною керуючою компанією Heliopark Hotel Management. «Хелиопарк» виступає одночасно в ролі інвестора й оператора.

Ціновий фактор. Прогнози фахівців про те, що зі збільшенням числа готелів ціни в них будуть знижуватися, поки не виправдалися. Мінімальна ціна номера в п'ятизірковім отеленні в Москві становить $200, а максимальна може перебувати в межах $2-2,5 тис. Питання підвищеному «стійкості» хвилює як професіоналів, так і простих туристів, у тому числі закордонних. Уже зараз багато хто з них відмовляються від відвідування Росії, у якості причин називаючи саме високі ціни в московських і пітерських готелях. Туроператори відзначають значне скорочення потоку туристів, у межах 15-25% у порівнянні з останніми двома роками. По оцінках фахівців, ціни не знизяться й доти, поки завантаження готелів буде залишатися в середньому на рівні 75% від загальної кількості місць.

За словами директора по розвиткові бізнесу готелю «Балчуг Кемпински Москва» Євгенія Безеля, співвідношення попиту та пропозиції не завжди перебуває в ідеальній пропорції як для клієнта, так і для готельного оператора: « За останню пару років попит значно превалював над пропозицією. Як результат — стрибок цін. Ця тенденція вже значно сповільнилася, і з відкриттям нових готелів можна буде очікувати вже зворотну тенденцію до зниження цін».

http://www.finansmag.ru