Спецкор Ярослава ТАНЬКОВА місяць відробила в одній із самих престижних готелів Москви. Ставши покоївці, вона виявилася в центрі смішних, страшних і навіть злочинних подій, які готель і його багаті постояльці дотепер тримали в таємниці.

 

Отже, нашому кореспондентові дивом удалося інкогніто влаштуватися у ведучий 5-звездочний готель Москви. Співробітники служби безпеки заборонили розповідати навіть рідним про те, що відбувається « за лаштунками» готельному життя. Мол, безпека готелю на найвищому рівні в Москві саме через тверді правила. І Ярослава узялася це перевірити.

Ми інсценували вбивство...

На службовому ґанку величезний плакат: «Обережно, тероризм!» Щодня я проходжу повз нього з набитої «тротилом» сумкою. Роль тротилу відіграє ідеально схоже на нього господарське мило, я складирую його в шафці, розношу по поверхах і ховаю в служебках. Я пронесла вже кілька кілограмів, і ніхто не помітив. Якби я була справжнім терористом і рвонула б усе це багатство, від « N-Ск-Готелю» не залишилося б навіть мокрого місця...

А почалося все з того, що мене довго переконували, що в готелі «сама крута служба безпеки». От я й розв'язала перевірити.

- У нас кращий готель Москви, тому ми ласий шматок для терористів. - Цю мову начальник служби охорони тримав саме в той день, коли я пронесла в готель шостий кілограм «вибухівки». - Тому в нас найсильніша система безпеки. У нас 150 камер, їх немає тільки в кімнатах. У холі чергують досвідчені охоронці, які швидко обчислять людину, що не живе в отеленні. Нас обслуговує серйозна охоронна фірма - дві сотні професіоналів плюс гарні зв'язки з усіма службами безпеки країни. У нас, була справа, рецидивісти навіть заручників побрали, так ми все розв'язали самотужки - без галасу, не лякаючи гостей. А тепер для чужинців готель попросту недоступний. Ліфт працює тільки від електронного ключа, тому потрапити з вулиці на житловий поверх нереально. Тобто піднятися може тільки людей, що живе тут або працюючий...

Красиво говорив. Від ватяного голосу й достатку застрашливих фактів пухнула голова. Але на ділі, якщо в бандитів в отеленні працює своя людина, служба безпеки просто не здатна протистояти.

 



1. Спальня президентського номера, який ми «замінували». 2. Ярослава, що пристроює «тротил» спочатку під ліжко, потім під тумбочку.

3. Прикроватная тумбочка з «вибухівкою».



1. Обчислити чужинця нереально! Гості нескінченно залишають у номерах старі картки-«ключі». Вони вже неробочі, але прекрасно відлякують охоронців. Ми перевіряли. Мої друзі приходили в готель у самому підозрілому виді, валандаючись, як п'яні, у рваних кедах і із сувенірними пістолетами (тими, що точна копія!) за поясом... Але коштувало їм дістати з кишені «ключ», що як ступнув було назустріч охоронець відступав. Так, цілий місяць по готелю розгулювали, що допомагали мені колеги. І ніхто не почухався. Один раз я навіть притягла туди телебачення, і ми розіграли сцену «убивства». Неначебто я - навідниця, убираюся в номері якогось багатія, залишаю двері не до кінця закритої й повідомляю «своєму босові», скільки людей у номері і яка там обстановка. А наша людина зі зброєю проходить на житловий поверх, грабує й стріляє всю «родину» у номері - три манекени - і преспокійно йде.  Охорона - нуль уваги. Тільки раз, коли ми особливо знахабніли й частина фотосесії провели в підсобці, охоронець подзвонив на поверх і поцікавився, навіщо я впустила гостя з фотоапаратом у службове приміщення. Я чогось промукала у відповідь, на чому всі й закінчилося. А то, що цей «гість» от уже кілька годин бовтався по готелю й з тим же фотоапаратом хвостом ходив за мною з кімнати в кімнату, ніхто так і не помітив.

 

Мені вдалося пронести в готель кілограми «тротилу» (кадр зі зйомки схованою камерою). Я зберігала їх у шафі й служебках.



2. «Ліфт, скористатися яким може тільки житель готелю» - марення. Щоб піднятися на будь-який поверх (включаючи технічний, на якім базується вентиляція), досить зайти в кабіну слідом за якимось реальним постояльцем, почекати, поки він проведе «ключем» біля датчика й натисне свою кнопку, і відразу після нього нажати свою. Мало того, реальний гість може завезти на різні поверхи аж чотирьох «лівих» відвідувачів, тому що на один «ключ» натискаються до п'яти кнопок відразу.

3. Пронести в готель можна все, що міститься в сумку, навіть малокаліберний кулемет - я спеціально періодично приходила на роботу з баулами «мрія окупанта». Навіть не глянули. Металлоискателей немає взагалі. Тільки на виході зрідка охорона флегматично заглядає в сумку, щоб не особливо завзято расхищали казенне добро, але на вході - ніколи. Неси що прагнеш. Для початку я походила на роботу з пістолетом, не сьогоденням, але копія  - точна. Потім - з «тротилом», із сумкою, повної шурупів - «вражаючої начинки» для бомби...

...і «замінували» президентський номер

Останнім пунктом перевірки системи безпеки на міцність був президентський номер. Значні апартаменти на енном поверсі, що побачили на своєму столітті Анджелину Джоли, парочку президентів і арабських принців. Суперномер треба було замінувати. Саме собою, хто потрапило туди не ходить, а одержати розпорядження забрати президентський номер найближчим часом мені не світила, ця справа досвідчених покоївок. Однак, зовсім расхрабрившись, я розв'язала піти на розвідку. Піднімаюся в ліфті, беру в підсобці швабру, не поспішаючи, з вираженням на особі «ох, як же мені набрид цей ваш президентський номер!» підходжу уводити, увести до ладу величезним двостулковим дверям, відкриваю, заходжу. Уф! Оглядаюся. Дві величезні зали, розділені перегородками на п'ять зон. Досить потерті, старенькі динаміки плазмового телевізора, та й меблі так собі. Правда, величезний вибір вин у бару, величезна ванна із сауною й панорамою на місто прямо із джакузи й пульт на столі, який робить абсолютно всі! Тільки воду в унітазі не спускає. Знаходжу мінімум три місця, куди можна прибудувати радіокероване вибухове обладнання, якого вистачить, щоб рознести не тільки президента, але й сусідів. Саме класне - матрац. Він з м'яким дном і частково порожній усередині. Трошки розпороти, закласти заряд, зашити, і жодна охорона не виявить. Ще простіше - «замінувати» прикроватную тумбочку. Що ми й зробили, сподіваючись, що ще до мого звільнення під неї заглянуть, знайдуть прикріплені бруски й улаштують розбирання. Але ніхто їх так і не знайшов...

Безумовно, начальник секьюрити зараз би сказав, що все це «дитячі ігри», до яких вони, серйозний хлопці, не опускаються. Мол, нам удалися всі ці фінти тільки тому, що ми не маємо ніякого відношення до справжніх злочинців. Навіть сперечатися не буду. Досить того, що «справжній злочинець» легко може виявитися на моєму місці. Так само легко, як там виявилася я. І йому буде не до «ігор». У цьому-те й увесь жах.