Необхідність застосування фірмою ЕНВД прямо залежить від того, чому вона займається. Цікаво те, що некоторие види діяльності настільки різноманітні, що нерідко послуги, видалося б, нерозривно пов'язані з основним, тобто з «вмененним» бізнесом компанії, залишаються за рамками спецрежима. Судячи з останніх роз'яснень Мінфіну, саме в таку ситуацію потрапили фірми, що виявляють послуги по тимчасовім розміщенню й проживанню.

Як відомо, застосування ЕНВД аж ніяк не залежить від волевиявлення компанії. Якщо вже здійснюваний нею вид діяльності внесений у перелік «вмененних» і одержав «благословення» місцевих влади, то від спецрежима нікуди не подіятися. Так, згідно з підпунктом 12 пункту 2 статті 346.26 Податкового кодексу з 2006 року сплачувати ЕНВД зобов'язані фірми й підприємці, що виявляють послуги по тимчасовім розміщенню й проживанню. Правда, «вмененка» загрожує їм лише в тому випадку, якщо площа кожного об'єкта, надаваного громадянам для житла, не перевищує 500 квадратних метрів. Для розрахунків податку в цьому випадку використовується фізичний показник «площа спального приміщення у квадратних метрах» з базовою прибутковістю, рівної 1000 рублів.

Але, як правило, якщо фірма працює в готельному бізнесі, те невід'ємною частиною її діяльності є також послуги із бронювання місць, які досить затребувані в населення. Адже святе місце порожнє не буває, і вдало поселитися « навмання» у наш час досить проблематично. Вигідний подібний підхід і самій фірмі, зрештою, це додатковий дохід. Тільки от оподатковування отриманих у такий спосіб засобів може звести всю вигоду нанівець. Ключове значення в цьому випадку має відповідь на запитання про те, чи підпадають послуги по бронюванню місць під «вмененний» спецрежим.

Мінфін сказав «так»…

Ще зовсім недавно міркування фахівців головного фінансового відомства на озвучену тему для фірм, що працюють у готельному бізнесі, що й застосовують ЕНВД, були в буквальнім значенні солодше меду. У листі від 18 лютого 2008 р. № 03-11-04/3/74 фінансисти дійшли висновку, що діяльність по бронюванню приміщень для проживання може підпадати під даний режим оподатковування, навіть незважаючи на те, що сама по собі не є «вмененной». Експерти Мінфіну порахували, що достатньою підставою для цього служить нерозривний зв'язок послуг із бронювання з основною діяльністю організації по тимчасовім розміщенню й проживанню. Звичайно ж, така точка зору представників фінансового відомства не могла не порадувати платників податків. Адже це означає, що фізичним показником для вирахування ЕНВД є та ж площа спальних приміщень і фактично ніякої різниці в розмірі податку, що сплачується, як при бронюванні, так і без оного, немає. Однак довго радіти фірмам не довелося.

…і побрав свої слова назад

На жаль, у більш пізньому листі від 11 квітня 2008 р. № 03-11-04/3/187 експерти головного фінансового відомства прийшли до прямо протилежної думки: спірна діяльність підлягає оподатковуванню в рамках загальної або спрощеної систем, але ніяк не «вмененной». Як виявилося, проблема полягає в тому, що згідно із Загальноросійським класифікатором видів економічної діяльності, продукції й послуг бронювання місць у готелі є окремим видом послуг (код 55 10100 разд. Н «Послуги готелів і ресторанів» ОКВЕД ОК 004-93, затвердженого постановою Держстандарту від 6 серпня 1993 р. № 17). А коли вже безпосередньо дані послуги в «вмененной» главі Податкового кодексу не пойменовані, то про ЕНВД не може бути й мови. Втім, головний податковий закон не містить посилань і на класифікатор, до якого звернулися чиновники Мінфіну, так само як не дає він і точного визначення, що мається на увазі під «послугами по тимчасовім розміщенню й проживанню». Саме із цієї причини й самі фінансисти з різницею у два місяці випустили два суперечні один одному листа.

Порятунок міг би прийти з боку іншого класифікатора, саме згаданого в главі 26.3 Кодексу. Мова йде про Загальноросійський класифікатор послуг населенню ОК 002-93, затвердженому постановою Держстандарту від 28 червня 1993 року № 163. У первісній редакції даного документа бронювання місць у готелі ставилося до побутових послуг, надання яких згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 346.26 може бути переведене на ЕНВД. Однак уже в 1995 році Змінами 2/95, затвердженими Держстандартом 20 листопада 1995 року, спірні послуги були перенесені з розділу побутових у розділ, як це не здасться дивним, транспортних послуг, де й залишаються донині.

Таким чином, «вмененщикам» готельним бізнесом, що займається, все-таки безпечніше буде вибудувати облік плати за бронювання номерів по загальній або «спрощеної» системі оподатковування. При всій неоднозначності позиції Міністерства фінансів по розглянутій проблемі арбітражна практика в цьому випадку фактично отсутствует. У свою чергу це значить, що передбачити, чи зможе фірма, що ризикнула зробити інакше, відстояти свою точку зору хоча б у суді, на даний момент неможливо.