Колись Хемингуей їздив в африканську савану, щоб відчути себе справжнім чоловіком, заваливши, приміром, слона. Сьогодні справжня сафарі-життя починається із сафарі-готелю й підтверджується не трупом зверушки, а мальовничими фоторепортажами.

Як відомо, колоніальний стиль придумали англійці – вони ж узвичаїли й звучне слово «сафарі», запозичивши його з розповсюдженого в Африці мови суахілі. «Сафарі?» – запитували місцеві аборигени чергового європейця, що висадився на кенійськім узбережжі: вони вже знали, що шукач пригод захоче, щоб його супроводили «углиб Африки». Саме так і переводиться це слово – «похід», «подорож» (а зовсім не полювання, як думають деякі). Згодом у результаті зустрічі двох культур – європейської й тубільної – зародився, без усякого перебільшення, новий стиль життя. Зі своїм антуражем, своєю системою взаємин і своїми законами.

В Африку – гуляти…

Сьогодні в Південній Африці існує налагоджена мережа екзотичних розваг із цілою базою готелів, настільки незвичайних, що побувати в них хоча б раз – значить набратися вражень на багато років уперед. Називаються ці готелі сафарі-лодж і обслуговують винятково екстремальних мандрівників.

Власне кажучи, замовляючи місця в сафарі-лодж, відвідувачі купують не просто кімнату для нічлігу із традиційним колоніальним дизайном, а цілий комплекс задоволень: по-перше, це завжди приголомшливий вид на навколишню природу, по-друге, можливість спостерігати прямо з готелю за африканськими тваринами в їхньому природньому середовищі проживання й, нарешті, самі сафарі: ранкові, вечірні й навіть нічні поїздки по савані на джипі з метою зустріти якнайбільше представників найбагатшої місцевої фауни.

Сюди їдуть, щоб своїми очами побачити засніжену вершину Кіліманджаро. Щоб подивуватися на грандіозне видовище «Великої міграції» зебр, антилоп-гну й газелей. Щоб помилуватися на рожеві фламінго на чудо-озері Накуру. Щоб рівно о п'ятій годині за англійською традицією пити чай на своїй веранді, любуючись пасущимися неподалік слонами, буйволами й зебрами. Щоб уночі солодко здригатися від шерехів під вікнами й усвідомлювати, що це цілком може бути який-небудь скрадливий тигр. Щоб у справжній (а не побудованої для туристів) африканському селу послухати тамтами й подивитися на корінне населення, яке закривається від камер, свято вірячи, що фотографія «може украсти душу». Щоб до кінця подорожі зібрати у фотоапараті всю колекцію членів так званої великої п'ятірки, а саме: лева, слона, буйвола, носорога й самого невловимого – леопарда.

Як улаштований сафарі-лодж?

Характерна етноархитектура сафарі-лоджей досить проста, але при цьому завжди ефектна. Житла тут обов'язково підняті хоча б на метр над землею (адже колом небезпеки!), а при необхідності з'єднані дерев'яними мостками.

 

Тільки тут можна зустріти парадоксальне, на перший погляд, вираження «наметовий табір класу люкс»: на вид це більші брезентові намети, а усередині них – паркет, антикварні меблі, душова кабіна з туалетом і всі блага цивілізації ( крім хіба що радіо й ТВ, але в цьому випадку це принципово).

Інший вид лоджей – хатини майже завжди побудовані з матеріалів, добутих у місцевій природі: каменю, деревини, червоної глини, пальмових галузей та ін. Крім декількох бунгало табір сафарі звичайно містить у собі будинку reception, ресторану, чайної тераси й так званого бома – традиційного круглого майданчика для барбекю. Як правило, з метою безпеки все це обгороджене частоколом.

Втім, є й інший спосіб «злитися із природою» без ризику для життя: наприклад, в одному з лоджей провінції Ква Зулу з дерева виконані тільки каркаси будинків, а стіни зроблені із броньованого скла (навіть якщо хтось із хижаків захоче вас з'їсти, йому доведеться тільки облизуватися).

«Навіщо ж їхати сюди – жити в хатинах і наметах, та ще щохвилини побоюватися, як би тебе не з'їли?» – подумають деякі. Запитаєте про це, наприклад, Елизабет Тейлор, яка одну зі своїх численних весіль відзначала в скромненькім отеленні «Чобе Сафарі Лодж» у Ботсвані (туди ж згодом заїжджав на уик-енд Білл Клінтон). Помітьте: цих відважних людей не зупинили ні небезпеки, ні необхідність робити перед поїздкою щеплення від правця, гепатиту й жовтої лихоманки. Навіть майбутня англійська королева Єлизавета ще в 1952 році заїжджала в Кенію на сафарі. Саме там, ночуючи в будиночку на баобабі в лодже Three Tops («Три вершини»), принцеса довідалася, що стала королевою.

Кенія, Танзанія або Занзибар?

Звичайно ж, зовсім не обов'язково зупинятися в готелях, де в архівах зберігаються автографи знаменитостей. В одній тільки Кенії 55 національних парків, і вибір лоджей досить великий.

Дуже стильні лоджи можна знайти й у Танзанії: наприклад, класичний наметовий табір з апетитної антикварної «начинкою» – Grumeti River Camp, розташований в унікальному парку Серенгети, де леви сплять прямо на деревах, а з холу готелю видна заводь із бегемотами. У ще більш екзотичнім місці ( на краю кратера) перебуває готель Ngorongoro Crater Lodge, який через примхливий интерьерного дизайну називають «Травневий Версаль». Непідготовлений відвідувач одержує справжній шок від контрасту тим часом, що він бачить зовні (глиняні домішки, криті соломою), і тим, що чекає його усередині (різьблені меблі, ліпнина, кришталь, дорогі портьєри, позолочені дзеркала, перські килими й стосу живих троянд).

 

Тим же, хто прагне повністю отрешиться від цивілізації, можна порекомендувати лодж Serengeti Serena, де вас оселять у стилізованої «африканському селу» – у круглий будиночок з очеретяним дахом, усередині теж оформлений у національному стилі (але, зрозуміло, зі зручностями). У тому ж дусі побудований і готель-острів Мнемба, який часто відвідують утомлені від нескінченних сафарі туристи (10 хвилин «морем» від Занзибара). Легковажні будиночки з бананових листів у буйних тропічних заростях, дверях і вікна з полотна, гамаки, білий пісок і бірюзове море – напевно, саме так виглядає рай…

І саме так сьогодні виглядає все, що архітектори прагли б за нього видати. Приміром, острівний готель North Island Resort на Сейшелах до поїздок сафарі не має ніякого відношення, але при цьому зовні дуже схожий на африканські лоджи ( та й будувався при участі архітектора з Південної Африки).

 

Навіть досить спокушені мандрівники, випробувавши на собі сафарі-дизайн, зізнаються, що ні в якім іншім, навіть самім фешенебельнім і суперсучаснім отеленні миру вони не почували себе так органічно. А багато архітекторів переконані, що, незважаючи на весь сьогоднішній ганьби-тік, мир рано або пізно повернеться до природи й знайде ту саму золоту середину між сільською простотою й міським комфортом, яку сьогодні представляє африканський стиль сафарі.