21.11.2005

Для початку – самий популярний московський готельний анекдот. Анекдот у первозданнім значенні цього слова – тобто історія про дійсну подію. Розповідають, що президента Франції Жака Ширака, що прибув з візитом у Москву, оселили в президентському номері тільки що відреставрованого «Националя». Ширак, тільки-но переступивши поріг і зовсім обалдев від неймовірної розкоші й немислимої кількості всілякого антикваріатів, здивовано запитав: «Тут що, живуть?» Той же саме запитання поставив автор цих рядків, потрапивши двадцять років тому в одну з готелів третє по величині міста Радянського Союзу й побачивши в номері 16 (шістнадцять) ліжок, що давно не вбиралися, на яких упереміж лежали й чоловіка, і жінки. Одним словом, «на підлозі лежали люди й шкіри…»

Дві історії – як ілюстрація відомої теорії про те, що є дві Росії. Одна – Москва й Петербург, інша – усе інше. Можна й треба сперечатися, чи вірна теорія, але без неї не вдасться пояснити феномен російського готелю, як провінційної, так і столичної, «зоряної». А без екскурсу в минуле готельної справи не можна зрозуміти його сьогодення й відповідно майбутнє.

Хто б сперечався: привітність і гостинність традиційна властиві нашому національному характеру. Російська людина останню сорочку був готовий віддати пришедшему до нього в будинок. Але саме так – у будинок. Чомусь перераховані чудові якості пропадали безвісти, як тільки мова заходила про те, щоб прийняти гостя не в себе, а, приміром, на власному або казенному постоялому дворі. Дорожні «принадності» цих останніх віддавна зробилися, серед інших, постійною темою великої російської літератури: холод, тіснота, навала клопів і тарганів, молодецьке хамство трактирників і станційних доглядачів. Характерно, що навіть саме слово «готель» у його звичному, загальноприйнятому змісті з'являється в російській мові досить пізно. Ще в пушкінські часи багатоповерховий будинок на березі ріки Мийки, у якім не гидували зупинятися не тільки важливі чиновники, але й багаті іноземці, звалося Демутовим… трактиром. У столичному-те Петербургові!

А в провінції… Згадаємо хоча б житло Хлестакова в «Ревізорові»: комірка під сходами, де коштує одна-єдине ліжко й знизу, із трактиру, огидно несе погано приготовленою їжею. Пояснюється цей «колорит» досить просто. Вітчизняні заклади для проїжджаючих і приїжджаючих, як це ні дивно, зовсім не призначали для нормального відпочинку. У найкращому разі вони служили для того, щоб людина могла абияк переночувати, дорожню нічку скоротати. Загалом, стародавній російський принцип: « Для них і так зійде!»

На Заході, звичайно, теж колись вистачало подібних закладів. Однак там людський індивід, чиє життя издревле не коштувало в Росії й гроша ламаного, набагато раніше стає заходом усіх речей. У Російській же імперії перший готель європейського класу з'явився не настільки давно: те була побудована в 1870-е роки ялтинская 150-місцева «Росія» (у радянський час – «Таврида»), у якій – страшно вимовити! – були чисті ліжка без клопів і вмивальник у кожному номері. Десятиліття через відкриються гранд-готель «Європа» і «Астория» у Петербургові, у Москві – «Метрополь» і «Националь». А в червні 1880 року всієї Росії відомий письменник Достоєвський, що приїхав на пушкінські торжества, коротав ночі в паршивенькому номерку готелю "Клаптева".

Справедливості заради відзначимо, що на початку ХХ століття багаті міста в провінції намагалися по можливості не відставати від столиць. Поряд з типовими, знайомими по минулім століттю «блощичниками» стали з'являтися й готелю, що не уступали по розкоші столичним: «Бристоль» у Ярославлі й Самарі, «Лондон» і «Червона» в Одесі, номера Корольова в Пермі й ін. Хто знає: не трапся відомих жовтневих подій 1917 року в Петрограді, можливо, про провінційні готелі ми міркували б сьогодні по-іншому?

Але що було, то було. І для готелів, особливо розташованих у глибинці, прийшли важкі часи…

Самі розкішні з існуючих на момент революції готелів були пристосовані під житло для нових «хазяїв життя». Майже всі вони до наших днів дотягли в сильно зміненому й перебудованому виді, тому потребують значних фінансових вкладень. Як тільки засобу не завжди вдається знайти, то реконструйовані будинки становлять нечисленний у провінції контингент готелів так званого «високого сегмента» ( у нього, скажемо, потрапить відроджуваний нині в Казані величезний комплекс, соименний місту). Правда, звичайному туристові готелі такого роду вже не по кишені.

провінційні заклади, Що пережили революцію, рангом нижче важко було навіть іменувати готелями – все-таки слово «гість» до чимало зобов'язує. Це були скоріше казенні нічліжні будинки, потрапити в які можна було лише по великім знайомству або за пристойний хабар. Хто не пам'ятає, як бідні відряджені разом з паспортом подавали неприступної «господарці» вкладену в документ десятку або навіть двадцатипятирублевку? Не заради дотепу згадуємо ми про ті вдачі – рідні плями радянської епохи й зараз раз у раз проступають на фізіономіях губернських готелів. Проступають – скільки б європейського «гриму» на них не накладали. Особливо це вірно для міст, які в ті часи були строжайше закриті й для іноземців (Горький, Перм, Казань, Муром), і навіть для радянських громадян (Владивосток).

Втім, було б невірно затверджувати, що в радянській глибинці – і в довоєнний період, і після – не будувалося нових готелів. Будувалися, звичайно. Але завжди слід пам'ятати, що до середини 1950-х ні про який туризм і говорити не доводилося, а людей з фотоапаратом на вулиці кожного більш-менш великого міста негайно відправлявся в НКВД – як шпигун. Готелю забезпечували нічліг відрядженим фахівцям – і тільки. Відпочивати радянській людині покладалося в строго певне час і в строго певних місцях – профілакторіях, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку. Але в жодному разі не в готелях! Саме тому, до речі, у тієї ж Ялті всі старі готелі («Ореанда», «Бристоль», «Крим») були перефарбовані в «санаторії», а властиво готелів, приміром, в 1955 році в столиці Південного Криму було тільки дві.

Що вже говорити про північ!.. Псковський готель «Жовтнева» будувалася в 1938 році як більша казарма для потреб людей у погонах – поруч була «буржуазно-фашистська» Естонія. Дуже схожі на неї по архітектурі й стилістиці «Великий Урал» у Свердловську, «Центральна» у Кірову призначали для фахівців, що приїжджали на тамтешні заводи, тінженерів. Це зовсім особливий тип провінційного радянсько-російського готелю. Багато хто з них функціонують і в наші дні. От згадана вище «Жовтнева». Вона неодноразово реконструювалася, благоустроювалася, але… Схоже, ніякі ремонти не здатні витравити з її коридорів казенно-радянський дух. Подекуди цю особливість відмінно осяглися. Недарма в Донецьку, уже в роки незалежності України, була знесена побудована на початку 1930-х у дусі модного тоді конструктивізму величезний готель і на її місці – зі збереженням зовнішнього вигляду! – зведений розкішний готель рівня 5*.

Деякі готелі, що виросли в той час в обласних містах, дотепер заподіюють чимало занепокоєння владі. Наприклад, побудована в 1936 році в Смоленську однойменний готель. Будинок давним-давно перебуває в аварійному стані, в інші приміщення вже просто небезпечно входити. Є кілька великих інвестиційних проектів, у тому числі іноземн, що передбачають знесення старого будинку й будівництво в тих же формах і на тому ж місці четирехзвездной готелю. Але влади не дають дозволу на реконструкцію, оскільки готель: а) одне з деяких будинків, що вціліли під час війни; б) в 1943 році на ньому був піднятий прапор звільнення міста. Виходу зі сложившейся ситуації поки не видне. У Ярославлі схожу проблему з названої іменем міста готелем на 200 місць, пришедшей у непридатне для проживання туристів стан, влади дозволили, віддавши будинок під офісні приміщення.

Наступний різновид провінційних готелів безпосередньо пов'язана з масовим туризмом, бурхливий розвиток якого почався в 60-е роки XX століття. Мова йде як про «організованому», так і про індивідуальний туризм. Саме для організованих груп (а якщо везло – те й для одинаків) зводилися по типовим, і ніяким іншим, проектам готельні будинки в містах, де був особливо великий потік аматорів вітчизняної старовини. Вигляд будинків, звичайно, мінявся залежно від архітектурної моди, але досить незначно. Один з родоначальників цього сімейства прекрасно зберігся дотепер – готель «Турист» у Пскову, що представляє собою типову цегельну пятиетажку початку 1960-х. Можливо, її слід зберегти як пам'ятник ранньої епохи розвитку вітчизняного туризму.

Долі готелів цього роду виявилися різні. Частина – через аварійний стан – пішла під знос. Інша й, на жаль, чимала частина була перепрофільована. Так трапилося з готелями у винятково перспективні з погляду туризму містах – Білозерську, Устюжне, Касимове, Семенову та ін. Номери здавалися під офіси, а на частку туристів залишалися давно заколишні про ремонт 5-6 номерів з «зручностями» у коридорі. Іншим типовим готелям, особливо у великих туристичних центрах, повезло більше. Вони потрапили в руки приватних власників і піддалися корінної реконструкції. До останньої категорії ставляться: «Золоте кільце» у Володимиру, «Росія» у Смоленську, «Ювілейна» у Ярославлі, «Сокіл» у Суздалеві, «Селигер» в Осташкове, «Садко» і «Ільмень» у Великому Новгороді, «Ризька» у Пскову й ін. Найбільшою проблемою для хазяїв цих готелів найчастіше стає їхній знеособлений, стандартний вигляд, що разюче контрастує з історичними ландшафтами.

Зовсім особливий тип провінційних готелів являють собою готелі, що будувалися розраховуючи на іноземних туристів як у радянські, так і в пострадянські часи. Деякі з них безнадійно постаріли й застаріли ( як «Інтурист» у Великому Новгороді»), інші попросту не були добудовані й донині безнадійно чекають нових поколінь інвесторів. Такі псковський «Кром» (назва умовна) і рязанська «Рязань». І лише деякі по-справжньому «тримають марку» і мають досить високу репутацію на туристичному ринку ( з колишніх – трехзвездная «Береста» у Великому Новгороді, з нових – пятизвездний «Ренесанс» у Самарі).

В останні роки – головним чином у губернських містах – з'явився зовсім новий тип готелів: дешеві готелі, организуемие звичайно на базі колишніх гуртожитків. Не секрет, що багато хазяїв готелів не прагнуть мати справа зі шкільними й молодіжними групами – мол, і бруд від них, і неодмінно що-небудь поламають або украдуть. Готелю типу смоленського «Патріота», псковського «Крома» (назва офіційна) або суздальської «Ризоположенской», які принципово втримують ціни на мінімально можливому рівні (250 – 300 руб. за місце), можливо, розв'яжуть цю проблему. Але таких готелів, на жаль, поки дуже мало.

І, нарешті, останній за часом появи – але не за значенням! – тип провінційного готелю, що особливо інтенсивно розвивається в південних областях. Це невеликий приватний готель (іноді називана «пансіоном»), як правило, на 15-20 номерів. Перші «ластівки» з'явилися ще наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття (Гороховец, Рязань), зараз вони є практично в кожному великому туристичному центрі (особливо багато їх у Владимирської області), але конкурувати з великими готелями їм, зрозуміло, важко. Виключення представляють малі міста, де такі готелі нерідко є єдиними (Гороховец, донедавна – Ростов Великий).

чи Є щось загальне між провінційними готелями перерахованих тут категорій? Безумовно, є. Об'єктивні труднощі – наприклад, гігантські мита на імпортне готельне устаткування або протидію начальства всіх рівнів – однакові для всіх.

Погано те, що загальними практично для всіх типів готелів ( за винятком готелів-«пансіонів») залишаються й риси «ненав'язливого» вітчизняного сервісу, особливо там, де персонал одержав «загартування» ще в радянські часи. Зламані (а іноді й просто відсутні!) замки. Поточні крани й унітази. Застиглі ліфти. Вирвані «з м'ясом» розетки. Мовчазні телевізори. Рушника п'ятої свіжості. Словом, хоча за останні десять років рівень сервісу в готелях глибинки виріс, як і раніше не втрачає актуальності всі той же принцип: « Для них і так зійде!»

От характерний «живий» приклад зразка 2005 року. Досить непогано відреставрована (євроремонт, склопакети, фонтан у вестибюлі та інше) казанський готель «Булгар» (1 тис. 500 руб. у добу за місце!). Але в ній постояльця можуть зустріти ледь прикритий покривалом голий матрац і здивована репліка покоївки: «Ми вам що, і постіль ще повинні стелити?!» А пришедшего через годину після відкриття ресторану на сніданок (шведський стіл) гостюючи – іронічні зауваження офіціанток: «Пізненько приходите, уже давно все з'їли!» Взагалі слід помітити ( про цей відкрито говорять директори й хазяї готелів), що «шведський стіл» на нинішньому російському ґрунті приживається дуже важко, а працівники ресторанів, без сумніву, серед працівників індустрії гостинності сутужніше всіх піддаються перевихованню.

Так чи коштує дивуватися, що більшість «відповідальних» голів настільки ж туго засвоює думка, що в справжній справі дріб'язків не буває, що саме дріб'язками (такими, як стан дверних ручок і вхідних дверей, як кількість приладів за обіднім столом і наявність, пардон, туалетного паперу) визначається клас фірми ( у цьому випадку – готелю)? Справедливо помічене: євроремонт у будинку – не проблема. Але як зробити євроремонт у головах?

Ще одним «каменем спотикання» у готельній справі залишається горезвісне співвідношення ціни і якості. Інакше кажучи, безсовісне завищення цін у готелях міст, що мають або набирають вага на вітчизняному туристичному ринку, – Володимиру, Суздалеві, Ярославлі. 2 тисячі рублів за типовий одномісний номер у трехзвездной готелю – у Парижу, вибачите, дешевше…

З одного боку, звичайно, закони ринку об'єктивні: раз клієнт розхапує турпродукт за такою ціною, чому ми повинні її знижувати? Але, з іншого боку, високий попит звичайно відбиває в хазяїв готелів і баз відпочинку стимул до подальшого вдосконалювання, а іноді, чого гріха таїти, і до підтримки елементарного порядку. Мол, і так усе забите буде. Знайомий мотив…

І останнє. Смутно стежити за тим, як міста периферії покірно ідуть за столицями у відвертій схильності до зведення «крупнозвездних» готелів, у той час як дефіцит недорогих готелів (нехай розташованих і не в центрі міста) стає усе відчутніше. Хоча б у тому, що ж готується до 1000-летию Ярославлі, де недавно замість трехзвездной готелю вирішили будувати вже третю в місті четирехзвездную: добробут людей нині росте, – заплатять!

Жалко, воістину жалко, що дотепер не написана « готель-історія» держави Російського. Яка підмога і який урок був би для тих, хто піднімає готельну цілину на його периферії!

НАША ДОВІДКА: Відмітна риса вітчизняної індустрії гостинності – дефіцит економічних засобів розміщення. Ця проблема актуальна для всіх регіонів, крім, мабуть, Краснодарського краю, уся інфраструктура якого розрахована на приймання відпочиваючих. Інша російська особливість – умовність градації: кількість зірок, заявлене готелем, не завжди відповідає дійсності, якщо тільки вона не є частиною якого-небудь міжнародного готельного ланцюга. Менеджерам турфирм необхідно знати кожний готель, щоб грамотно його продавати. А продавати їх і без того непросто: комп'ютерні бази даних вільних і зайнятих номерів існують менш чому в 50 % російських готелів.

По оцінках експертів, у Москві на цей день існує близько 170 готелів, загальна кількість місць у яких –75 тисяч. І все-таки труднощі з розміщенням у столиці виникають в усіх. Сама більша проблема туроператорів – нестача готелів трехзвездного рівня. Закриття до кінця поточного року готелю «Росія» на 5 тисяч місць тільки збільшить положення. Поки попит задовольняється в першу чергу за рахунок містких готелів «Измайлово» і «Космос», однак в «Космосі» середня ціна за номер у добу виросла зараз до $120. Столичних бізнес-туристів частіше хвилюють не високі ціни, а той факт, що на виставочні дати в готелях уже за місяць немає вільних місць. А тому що великих виставок у Москві проводиться чимало, пікові дати виникають із завидної (а точніше, зовсім незавидної) регулярністю. Зрозуміло, у Москві є готелю, у яких номер може коштувати й 800 рублів. Правда, скористатися такою послугою захочуть лише самі невибагливі гості столиці.

У Санкт-Петербургові дефіцит готелів туристичного класу не менш помітний. Але, на відміну від Москви, він спостерігається на тлі не росту, а зниження турпотока. Готелів рівня 2-3* у місті мало, а ті, що є, різко підняли ціни, керуючись, очевидно, нехитрою тактикою: якщо гостей їде менше, те будемо з кожного брати більше. Зрозуміло, що росту туризму в північній столиці така політика не сприяє. Не рятує й збільшення кількості приватних міні-готелів, яких у місті налічується вже від 70 до 100. За номер у таких готелях просять $100-120, що до масового туризму теж відносини не має.

Краснодарський край – регіон, якому розвиток сектору міні-готелів приніс відчутну користь. Тільки тут готельний ринок можна назвати конкурентним. Крім невеликих і великих приватних готелів тут успішно працюють готелі відомих готельних ланцюжків. Крім того, не можна скидати з рахунків державні пансіонати й санаторії, багато з яких саме завдяки конкуренції в останні роки модернізуються, розширюють спектр надаваних послуг і старанно вчаться виживати в жорстких умовах ринку. Завдяки конкуренції ціни на розміщення на російських чорноморських курортах цілком розумні. У пік сезону ( липень-серпень) у Сочі можна зупинитися в готелі в середньому за $55-60, причому в цю ціну буде включено ще й харчування.

В історико-культурних центрах – таких, як Володимир і Суздаль, Ростов Великий, Псков, Новгород, Ясна Галявина, Ярославль, Переяславль-Залесский, Кострома, – туристи рідко затримуються більш ніж на одну ніч. Проте, дефіцит засобів розміщення періодично виникає й тут, зокрема, у Ярославлі й Костромі, де відсутні готелю рівня 2-3 зірки. Існуючі готелі не покривають попит і неекономічні. Середня вартість розміщення в них становить 1400 рублів за номер у добу, тобто більш половини вартості стандартного дводенного тура в міста Золотого й Срібного кільця.