В 5-звездочном отеленні платять мало, а клієнтам не можна говорити «немає».

У Києві останнім часом з'явилося чимало суперрозкішних готелів «5 зірок», у тому числі й найбільших світових мереж, у яких зупиняються іноземні президенти, бізнесмени й зірки. Влаштуватися на роботу туди, як представляється середньому українцеві — украй важко, але й украй престижно. Адже оплата за праці, як уважається, буде дуже гідною.

Але, коли кореспондент «Сьогодні» пробилася таки на роботу в один із цих готелів через кордон менеджерів по персоналу й попрацювавши якийсь час там, ми виявили, що нагорода за праці там аж ніяк не вище, чим у багатьох кафі.

ДЕНЬ 1 — ЯК У КДБ. Дзвоню в готель, пропонуючи себе як офіціанта. Менеджер розпитує, звідки я довідалася про вакансії, і зненацька переходить на англійський: «А зможете спілкуватися з відвідувачами в ресторані?» Я, при своєї четверочке не розгубилася: «Постараюся». Переказую своє резюме, і мене перемикають далі. Питання ті ж, тільки ще й запрошення на співбесіду: «Головне, не спізнюйтеся».

Приходжу секунда в секунду. Чекаю 10 хвилин, 20. Мова чешеться кому-небудь поскаржитися: «Мій час коштує дорожче, чим ви думаєте!» Через півгодини прошу передзвонити ще раз. З'являється моя довгоочікувана візаві. Вручає англомовну анкету. Я не пам'ятаю одного: здається, для « незаміжня» придуманий якийсь термін, а не моє надумане «нот мерриед». Але, щоб не впасти особою в бруд, іду на обман — головне, що буде грамотно, і швидко черкаю «мерриед».

Попадаю в руки до наступного менеджера в спідниці. Та опитує ще трьох — таких же здобувачів на посаду. З-під стола видні її босі ноги. «Цікаво, що їй загрожувало б за порушення корпоративного етикету, якби це побачило керівництво?» Запитати не встигаю, мене відводять у кімнату, у якій, крім двох стільців, і не міститься нічого. Дівчина починає «вантажити» корпоративною культурою: « У нас усе по стандарту. У розмові із клієнтом ви повинні назвати його по імені не менш трьох раз. І використовувати алгоритм: вибачитися, попросити дозволу ввійти, при прощанні запитати «я можу вам ще чим-небудь допомогти?» (відправляючи мене пізніше на обслуговування номерів, цим «стандартним фразам» так ніхто й не навчив). У нас 5 робочих днів по 8 годин» Дівчина обіцяє передати моя справа вище й передзвонити через тиждень.

ДЕНЬ 2 — СЛОН БЕЗ СОУСУ. Так і не дочекавшись у домовлений час запрошення, напрошуюся сама. День такий же сонячний, як і в перший раз. Заходити в приміщення, де світло тільки електричне, зовсім не хочеться. Мене відводять у кабінет, за столом — лисий усміхнений дяденька: «Ви говорите англійською мовою? Боюся, у нас немає вибору, оскільки мій росіянин дуже поганий». Діжа-Вю — знову ті ж розпити. «Ми не можемо говорити нашим гостям «немає», — спантеличує мій потенційний роботодавець і відразу пропонує: — що якщо для початку ми поберемо вас на посаду офіціанта в рум-сервісі? У цьому є перевага для вас — ви можете постояти перед дверми, перш ніж увійти до клієнта, підглянути в шпаргалочку текст, потім постукатися. А офіціантці потрібно бути напоготові завжди».

Я роблю розчаровану особу, але погоджуюся й, у свою чергу, ставлю запитання: «А як бути, якщо клієнт робить мені, ну... нескромна пропозиція?» Мій співрозмовник плутається в думках і небагато червоніє: «Я не буду вам брехати, такі випадки дійсно бувають. Але ви завжди можете сказати: «Вибачите, я замужем» або щось начебто цього. А якщо ви самі приймете розв'язок залишитися із клієнтом — тоді заява мені на стіл про звільнення. Під словами «не говорите «немає» я мав на увазі, що коли клієнт просить на обід ростбіф зі слона, ви не повинні говорити: «Це неможливо». Просто повернетеся через хвилин 10 і вибачитеся: «Вибачите, слон був, але закінчився. Але можу порекомендувати індичку під соусом».

Пізніше офіціантка Оля розповідала, що клієнти із чудностями бувають нечасто: « Є в нас гість, який постійно дивиться канали для дорослих. І чутно його на весь коридор!»

Мене знову обіцяють побрати й знову не дзвонять більше тижня. І я знову напрошуюся сама. Ура! Завтра кличуть на перший робочий день.

ДЕНЬ 3 — ОВЧИНКА НЕ КОШТУВАЛО ВИРОБЛЕННЯ. «Форму ми видаємо, дівчини — тільки із зібраними в пучок волоссями й у закритім чорнім взутті», — пояснюють перед його початком. Штани широкуваті й короткуваті, так що в дзеркалі я сама собі не подобаюся. Цікаво, хіба приємний зовнішній вигляд співробітників не частина корпоративної культури? Притім одягли в обмін на паспорт. «На документі ж написане, що його не можна залишати в заставу!» Я обіцяю, що не полашуся на форму й не втечу в ній. Але дівчина непохитна: «Так прийняте», але для чого ця опасливость — пояснити не може.

«Отут взагалі багато речей, які можна пояснити тільки словом «стандарт», — откровенничала потім із мною офіціантка Настя. — Наприклад, ми подаємо джем у маленьких баночках. На кришечці кожної — наклейка із зображенням того, із чого джем. І ми купу часу витрачаємо, щоб ці самі наклеечки віддерти, перш ніж подати на стіл. Або повинні класти прилади чітко на одній діагоналі щодо кута тарілки із фруктами. У груш ми, до речі, зобов'язано відрізати хвостики, зливи натирати до блиску, а в бананів залишати коротеньку ніжку, щоб клієнтові було зручне його відкривати».

У кімнаті рум-сервісу коштують холодильники з напоями, замкнені на замки. «Ми тут нікому не довіряємо», — з іронією коментує Настя. Мені дали перше завдання: полірувати фрукти. Приємне таке нескладне заняття, але через годину мені вже набридло, а через півтора й зовсім готова була проміняти цю роботу на що завгодно.

Тим часом офіціанти ухвалюють замовлення. Давлять фреш із ананаса в соковичавниці морквиною: «Просто десь давилка згубилася», — пояснюють спритні дівчата. «Ой, тільки не це! — зітхає Оля, коли фреша трошки не вистачило. — Прийде соком доливати!» Вертається друга офіціантка: «Знову клієнт із 106 скаржився, що яєчню пересмажили, а поки я заміну принесла, він попередню вже з'їв». Напевно, це така економія для багатих: адже тут навіть тарілка вівсянки коштує 60 грн.!

У цей день я також довідалася, що робочий день таки не 8 годин, а 11, і не 5 раз у тиждень, а 6. За це «задоволення» мені обіцяють 1960 грн. «брудними» плюс чайові. При цьому чайові треба здавати в загальний казан, а потім наприкінці місяця ці гроші «по-братерському» діляться між офіціантами й кухнею (це цілком офіційна процедура). За словами Насті, за кращих часів, коли замовлень дуже багато, їй вдавалося заробити до 600 доларів на місяць. Напевно, цим і обумовлена нестача кадрів. Визнання Насті за обідом — тому підтвердження: «Чекаю не дочекаюся понеділка: це мій останній день тут. Утомилася за цілий рік від кухні, гостей і вказівок».

До слова, обід за рахунок готелю був вегетаріанським: борщ, рис, перець фарширований, салатик з консервів, тушковані городин. А ще мені крупно повезло — саме по середовищах на обід дають морозиво!

Час обіду закінчений, але через стіл устати складно, ноги ходити відмовляються. «От у такому номері в нас недавно жив Венсан Кассель, — проводить мені екскурсію по готелю начальниця. — Це номер класу «дипломат», коштує порядку 800 євро в добу». Рум-Сервіс робить у таких номерах додаткове аминити — крім покладеного мінімуму фруктів, води, провина тут також є кава, чай, молоко, дороге спиртне. А от замовлення приносити офіціантам не завжди довіряють: знаменитості воліють надіслати в кухню своєї людини. Якщо ж вас все-таки викликали в кімнату, стандарт пропонує ставитися до відомих гостей так само, як до інших постояльців, не вимагати автографи й не приставати з розпитами.

«И знову сива ніч...» — заходить із пісень у кімнату офіціантка Оля. І повідомляє: « До нас Юра Шатунів приїжджає!» Але що зажадає «вічний хлопчик», поки невідомо. До кінця робочого дня ще далеко, тому Настя тягне мене курити: «Я б навіть не курила, тільки це єдиний спосіб отпроситься на перерву, подихати повітрям, побачити сонце й присісти хоч на парі хвилин. І тобі раджу сказати, що куриш, а потім можеш просто на вулицю ходити, димом тут небагато пропахнеш, щоб повірили».

ДО 17.00 біль у ногах стає нестерпною. Від постійних заходів кухні кружляється голова. І мене відпускають додому раніше. Страшно утомлена, з мозолями на ногах, вийшовши з готелю, вдихаю свіже повітря. Підраховую: за 7 годин роботи я заробила б близько 50 грн. чи Навряд така овчинка коштує такого вироблення. Не гаючись дзвоню в готель і відмовляюся від роботи.

БЛАКИТНООКІ БЛОНДИНИ БЕЗ ПЛЯМ ДО 70 КГ

« При відборі офіціантів перевага віддається людям, які не тільки добре виглядають, але й добре пахнуть, — затверджує Євгеній Товтенко, фахівець із добору персоналу. — Одного разу просили знайти блакитнооких блондинів не нижче 182,5 див ростом, в інший — людей вагою до 70 кг, а ще одному замовникові хотілося, щоб у працівників не було рідних плям. Зараз шукаємо офіціанток, які б ходили в шкірі й водили тварин на повідці».

Елітні ресторани більш-менш укомплектовані. Тому й заробітки офіціантів на тому ж рівні, що й п'ять років тому. У маленьких закладах офіціант одержує близько $300, у середніх — 500, у великих — усі $600. Це при лояльному графіку начебто «доба через двоє» і без обліку чайових.

Надія Останняя